Дзюрбей Ольга Олександрівна

Дзюрбей Ольга Олександрівна — українська художниця.

Життєпис

Народилася 16 березня 1948 року в селі Вільшанка Чуднівського району Житомирської області. Навчалась у Житомирському культурно освітньому училищі, хоровому відділі. Художниця є яскравим представником сучасного авангардного мистецтва. У доробку майстрині 500 робіт, серед них: «Погляд Всесвіту», «Гра», «Пробудження енергії», «Нескінченність», «Калейдоскоп почуттів», «Бажання», «Компроміс», «Квітуча енергія» та інші. Ольга Олександрівна активна учасниця художніх виставок міста, області та столиці. Рішенням Колегії управління культури Житомирської облдержадміністрації № 4/2 від 18 липня 2007 року за досягнуті успіхи у відродженні, збереженні та популяризації самобутнього народного мистецтва та етнографії рідного краю Дзюрбей Ользі Олександрівні присвоєно звання «майстер народної творчості». Указом Президента України № 632/2015 від 09 листопада 2015 року Дзюрбей Ользі Олександрівні присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України».

З дитинства закохана у кольори Ольга Дзюрбей — майстриня народної творчості, художниця, авторка полотен, що знаходяться у приватних колекціях у Данії, Швеції, Швейцарії, Швейцарії, Америки, України. І, зрештою, талановита донька талановитого батька — українського художника Олександра Яцюка. У затишному будинку в селі Вільшанці Чуднівського району жила маленька дівчинка Ольга. З раннього дитинства її оточував світ фарб, котрі оживали на полотнах батька — художника самобутнього творчого почерку Олександра Яцюка. Історичні події, образи тогочасної епохи, пейзажі і натюрморти на картинах — атмосфера творчості й мистецтва… Вона пам'ятає, як тато малював композицію с кавуном, а її садив поруч, аби теж робила ескіз, але дівчинці дуже хотілося спробувати соковитий фрукт на смак. Голова родини постійно брав дочку з собою на етюди та різні виставки. Поступово, крок за кроком відбувалося становлення майбутньої художниці, батько був її наставником, порадником і першим учителем живопису. Він вів Ольгу шляхом образного осмислення натури і засвоєння академічних основ образотворчого мистецтва. «Мабуть, від самого початку я просто була приречена стати художником», — щиро посміхається Ольга Дзюрбей. — Не можу відділити свою творчість від творчості батька. На певному етапі наші роботи були дуже схожі. І не дивно, адже батько мріяв, що я продовжу його справу". Ольга Дзюрбей згадує: «Все своє життя — і дитяче, і зріле — я провела у фарбі. І було б навіть дивним, якби я стала кимось іншим… Батько ставив мені постановки, змушував малювати, заохочував мене, тому так і сталося. Вже потім, коли я почала заробляти гроші як митець, ми стали колегами. Батько завжди був мені вірним другом, між нами весь час тривали творчі розмови, ми їздили разом на виставки… Через те, навіть через 28 років після його смерті, мені дуже не вистачає такого друга з творчості.» Вони із самого початку працювали пліч-о-пліч, Ольга вбирала в себе усі батькові настанови, фірмовий Яцюковий стиль, тож не дивно, що на якомусь етапі їхні роботи було майже не розрізнити. Та настав час шукати себе в інших течіях: душа Ольги визріла до того ступеня, коли потребуєш чогось нового. Академічна і традиційна до останнього мазку художниця сказала: «Досить» і рішуче перейшла до протилежного табору — авангардистів й експресіоністів. Ольга Дзюрбей, майстриня народної творчості: «Почала працювати, знайшла свій стиль, почерк. Сповідую експресіонізм. Що це таке? Це коли своє внутрішнє „я“ передаєш так, як бачиш, як відчуваєш. Усю натуру я відкидаю, зображуючи те, що змальовує моя фантазія… Іноді дивлюся на свої картини і думаю, а хто їх малював? Хіба я могла до цього додуматися? Але ж знаю, що це я їх робила.»

В буянні фарб, сплетінні ліній У родині Яцюків гарно співали, і, коли приходили гості, Олю традиційно ставили на табурет, і вона під оплески виконувала вірші чи пісні. Тому закономірно, що Ольга поїхала до Житомира і відмінно здала всі екзамени у музичному училищі імені В. Косенка. Не знаючи тоді жодної ноти, вразивши викладачів народною піснею «Цвіте терен», дівчина вступила до навчального закладу. Самотужки вивчала основи музики, під опікою мудрих наставників опановувала ази хорового мистецтва й стала грати на фортепіано та баяні. Закінчивши училище, як хормейстер-диригент, працювала за фахом: була методистом у Чуднівському районному Будинку культури, створила хор на хлібозаводі. Наприкінці 60-х років Ольга Яцюк переїжджає до Бердичева, і тут розкривається її талант художника. Ольга Дзюрбей продовжує навчання у Київському державному інституті культури ім. О. Корнійчука. Вона поринає у творчість, у неї багато ідей, художниця шукає, відкриває, осмислює і переплавляє в оригінальні задуми те, що дивує та захоплює. По-новому сприймаючи фарби життя, вона знайшла себе в мистецтві авангарду. Життя склалося так, що творити Ользі Дзюрбей довелося у двох різних вимірах: становлення її як художниці відбулося у радянські часи, а визнання — у часи незалежної України. Злам епох призвів до зламу техніки і бачення майстрині — на зміну реалізму прийшов авангардизм. Тоді, пояснює пані Ольга, вона відображувала реальність, ну а нині — те, чого просить її душа. 1997-ий рік — персональна виставка в приміщенні Будинку культури машинобудівного заводу «Прогрес» — незабутня, несподівана для багатьох бердичівлян, яка вразила яскравими і теплими картинами, насиченими кольором та світлом…Бердичівлянка стає членом міської Спілки вільних художників і народних майстрів «Вернісаж».

Визнання творчості Ольга Дзюрбей говорить, що із здобуттям Україною незалежності розпочався новий етап розвитку національної культури, і саме на цей час припадає наступний етап її творчості. Найпершим критиком і помічником художниці є її чоловік Анатолій. За роки шлюбу він теж навчився розумітися на мистецтві. А тому, коли Анатолій Миколайович каже: «Досить, інакше зіпсуєш», Ольга Олександрівна завершує працювати на картиною. Оцінюючи свої роботи вже з відстані, не, як зазвичай, у квартирі, а у виставковій залі, художниця з приємністю констатує: майже нікуди її пензель не хотів би внести зміни. Ольга Дзюрбей передає своє бачення світу, своє розуміння життя, ламає стереотипи і відкриває. Її живопису притаманні експресія та емоційність, буяння фарб і концентрація образів, її картини з глибоким змістом викликають різноманітні думки та почуття. Рік за роком вони виставляються в обласному музично-драматичному театрі ім. Івана Кочерги, у приміщенні Музею історії міста Бердичева, у вересні 2007-го — за кордоном, у м. Соро (Данія). Тоді ж Ользі Дзюрбей було присвоєно звання «Майстер народної творчості». У назвах виставок картин художниці відбивається їх суть, внутрішній світ майстра пензля та сприйняття навколишнього світу. 2009-й рік — персональна виставка «Філософія життя» у відділі літератури з мистецтва Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О.Ольжича, 2013-й рік — персональна виставка «Гама почуттів», знову в приміщенні центральної обласної бібліотеки, 2015-й рік — виставка «Палітра поколінь» у музеї історії м. Бердичева. Вражають кипуча енергія і творча активність художниці, прагнення осмислювати сучасні події та оспівувати Україну — «вільну, нову», її красу, велич та духовність. Ольга Дзюрбей влаштовує майстер-класи для маленьких вихованців дитячих садків і шкільної молоді, вона творить у будь-яку пору року і будь-який час — несподівана, неповторна — завжди в пошуку. Вона милувалася Малевичем і Шагалом, ще будучи представницею академічної школи, розповідає пані Ольга: розуміючи та люблячи їхню творчість, намагалася намацати щось «експресіоністське» у собі. Спочатку нічого не виходило, аж раптом прийшло потрібне прозріння. Художниця часто не дає назв своїм роботам, адже глядач має можливість побачити в цьому дивовижному світі світла, ліній, форм і яскравих фарб те, до чого прагне душа. Над її картинами слід міркувати, намагатися зрозуміти, що хотіла сказати авторка, і знаходити свої пояснення сюжетам… У тиші виставкової зали народжуються образи, асоціації та думки… Восени 2015 року Президент України Петро Порошенко відзначив державними нагородами «за значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність» п'ятьох працівників культури і митців Житомирщини, художнику Ользі Дзюрбей присвоєно звання «Заслужений майстер народної творчості України».

Дзеркало душі художниці Секрет її неповторності як художника криється у вмінні виходити поза межі буденного і встановлювати зв'язок із Всесвітом. Певно тому, у роботах Ольги Дзюрбей глядачі бачать щось неземне і навіть космічне. Можливо, не усім авангардизм зрозумілий, адже цей напрям у мистецтві говорить сам за себе — він випереджає час, зате усі відчувають велику позитивну енергетику і тепло цих робіт. Глядачі кажуть, що витвори Ольги Дзюрбей треба уважно дивитися, а не просто переглядати. Фахівці від мистецтва констатують, що картини Ольги Дзюрбей змушують радіти Сонцю, небу, землі і всім, хто мешкає на них і під ними. У світі, в якому так багато зла, резюмують, бердичівська художниця своїми кольорами не припиняє нести світло й добро. Сама ж пані Ольга на питання щодо відчуття власної місії змінити цей світ чи ще щось подібне відповідає: все набагато простіше — доброта, любов, людяне ставлення до всього, що її оточує… Виливаючись на полотно, ці чесноти й утворюють ту саму дорогу, про яку згадують шанувальники її творчості.

Посилання

http://www.tvorchist.com.ua/dzyurbey-olga-oleksandrivna-zasluzheniy-mayster-narodnoyi-tvorchosti-ukrayini-suchasniy-zhivopis.html [Архівовано 26 лютого 2018 у Wayback Machine.] http://news.dks.com.ua/index.php/news/kultura/10027-khudozhnitsya-olga-dzyurbej-stala-zasluzhenim-majstrom-narodnoji-tvorchosti-ukrajini

http://www.trkvik.tv/posts/palitra-pokolin-olhy-dziurbei-i-oleksandra-yatsiuka-nasolodzhuites-i-ne-zaperechuite-toho-shcho-ne-rozumiiete http://www.trkvik.tv/posts/kolorovyi-vsesvit-vid-olhy-dziurbei-u-kyievi-iaskrava-neskinchenist-zhyttiedainoho-svitla-myru-i-sviata [Архівовано 19 березня 2018 у Wayback Machine.]